Подумаємо про дитину…
Вступ дитини до школи - надзвичайно відповідальний момент як для самої дитини, так і для її батьків. Для безболісного і успішного входження в учбову діяльність малюк має бути здоровим і всесторонньо підготовленим. Докладніше про питання готовності дитини розповідає шкільний психолог.

Чому раніше дітей не треба було спеціально готувати до школи, а зараз говорять, що це необхідно?
Раніше над дітьми не було такої опіки батьків, яка існує сьогодні. Діти в своїй більшості самостійно бігали по вулицях і самі знаходили собі заняття. Поширена була сюжетно-рольова гра і різні рухливі ігри. В іграх зазвичай брали участь діти різних віків, причому керували грою більш старші. Ці старші діти були дуже строгими «вчителями», вони вимагали від учасників гри дотримання всіх правил. Якщо хтось не виконував правила, то його з гри виганяли. Часто діти потрапляли в якісь складні ситуації, з яких самі намагалися знайти вихід. Вуличні взаємодії розвивали у дітей і увагу, і пам'ять, і мислення, і самостійність, і здатність управляти собою, підпорядковувати себе певним вимогам.
Велику роль грали дитячі сади, які, в більшості своїй, закриті в сільській місцевості. Тому, проблема підготовки найгостріше стоїть саме тут.

Коли починати готувати до школи?

Тут питання таке: що означає готувати дитину до школи? Привчання дитини до елементарного розпорядку дня є підготовкою до школи? Тоді це, безумовно, можна починати з 2-3 років. Маля привчається до того, що сніданок у нього тоді-то, обід тоді-то. У футбол він грає в цих штанцях, а в театр йде ось в цьому костюмчику. Готувати ж до школи в сенсі навчання читанню і рахунку, звичайно ж, треба, але пізніше. Споконвіку це починалося роки в чотири, краще в п'ять. Чомусь всі вважають, що пізнавальні процеси розвиваються лише тоді, коли дитя сіло за стіл і почало писати букви. Адже розвиток пізнавальних процесів відбувається і тоді, коли дитя сидить за столом, і мама запитує його: «Як тобі здається, зараз ми обідаємо чи снідаємо? А що на столі такого, чого не було за сніданком?» А ще краще, якщо вона його запитує до того, як накриває на стіл. Вона може поцікавитися: «А що ми з тобою поставимо на стіл, коли обідатимемо? Ми ставитимемо чашки або склянки?» Адже це і є розвиток пізнавальних процесів, таких необхідних для успішного навчання…

Шкільний вік : 6 чи 7 років?

Нейрофізіологи вважають шкільним віком - 7 років, бо саме в сім років формується довільна увага і багато інших мозкових механізмів, які дозволяють дитині бути успішним в навчанні. Інакше кажучи, мозок готовий до того, щоб дитина просто висиділа ці 45 хвилин.

Що повинне насторожувати батьків перед тим, як віддавати дитину в школу?

Я б побажала батькам не ховати голову в пісок і інколи відноситися до свого дитяти, як до чужого, тобто дивитися на нього з боку. І якщо батько хоч на хвилину «вийде» з ролі і уявить, що його дитя не найгеніальніше, то він може побачити якісь речі, про які у іншої дитини він би сказав: «Боже, який жах!». Я не лякаю батьків, а навпаки, хочу поставити їх в позицію нормального дорослого, спостерігаючого за своїм дитям. Не закривати на все очі, а потім спохвачуватися: «Всі погані, вчителі погані!» Я закликаю безпристрасно оцінити: «Ось ваше дитя, погляньте, чому він не контактує з іншими дітками, чому він агресивний?». Потрібно уміти відноситися до свого малюка відчужено, не пояснюючи його особливості лише незвичайністю.

Труднощі першокласників в період адаптації

Вивчення внутрiшнiх процесiв розвитку на кожному вiковому етапi, особливо перiодiв криз - актуальне завдання в дослiдженнi психологiї особистостi дитини. Успiшна адаптацiя є необхiдною умовою розвитку iндивiдуальностi, продуктивної активностi та творчостi.

Перехід вiд дошкiльного вiку до школярства в дитячiй психологiї називають малою кризою. Це критичний вiк. Якi проблеми, труднощi спiткають дитину в цей перiод? Якi природнi механiзми адаптацiї i за яких умов вони «спрацьовують»?

Спочатку сформулюємо критерiї адаптацiї, якi умовно можна подiлити на об’єктивні та суб’єктивнi. Об’єктивнi показники адаптацiї - це адекватна поведiнка та успiшне навчання. До суб’єктивних належать самовдоволення, яке проявляється в емоцiйному станi, та внутрiшнiй комфорт.

Навчальна дiяльнiсть складається з фiзiологiчного, психiчного, інтелектуального, соцiального, педагогiчного та iнших аспектiв. Адаптацiя дитини до школи має ту ж рiзноманiтнiсть аспектiв.

Розглянемо деякi з них.

І. Особливiстю соцiальної адаптацiї є пошук дитиною свого мiсця в групi однокласників, можливiсть виявити свої здiбностi та iнтереси. Якщо дитина набула досвiду спiлкування, встановлення стосункiв та поведінки в конфлiктних ситуацiях в умовах дитячого закладу в дошкiльному вiцi, то адаптація в класному колективi проходить швидко. Тривалий, iнодi болісний перiод адаптації переживають діти, якi одночасно з навчанням набувають досвiду щоденного спілкування з різними за характером однокласниками, шукають способiв самоствердження. Вчителевi та вихователевi необхiдно зрозумiти причини неадекватної поведiнки дитини. Доброзичлива атмосфера в класi, а також цiлеспрямованi виховнi завдання та iгри, в яких дитина вчиться виявляти себе i з повагою ставитись до iнших, допоможуть швидше знайти своє мiсце в класi.

II. У першому класi зустрiчаються дiти, якi граються на уроках, на перервах, а виконання навчальних завдань стає для них лихом. Чому трапляються такi випадки? Це дiти, у вiковому розвитку яких ще не закiнчився перiод дошкілля, коли вся внутрішня енергiя спрямована на гру та спiлкування. Це так звані психологічно неготовi до навчання дiти.

У цьому випадку тiльки умови, за яких навчання будується на грi та спiлкуваннi, допомагають дитині задовольнити свою потребу в грi не за рахунок навчання. З виховною метою треба формувати мотивацію навчання та ціннісні орієнтири.

III. З початком навчання перед дитиною ставляться нові вимоги соцiальної поведінки, дисципліни, обов’язкового режиму та обмежень, Ступiнь адаптації до нової соціальної ролi школяра визначається рiвнем вольового розвитку та саморегуляцiї. При невисокому рiвнi психiчних процесiв сприймання вимог вiдбувається поступово.

Успiшний процес психологiчної адаптацiї таких дiтей залежить вiд дорослих. Атмосфера вимогливостi i доброзичливостi прискорює формування вольової саморегуляцiї.

IV. Змiна ролей від дошкільника до учня призводить i до нових стосунків в ланці «дитина – батьки». Тепер поряд з турботою дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання.

Надзвичайно велике місце в адаптації дитини належить сім’ї, дорослим. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження ще на етапі вступу до школи. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра тощо.

При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.

V. Багато важать для успiшної адаптації стосунки «учень – учитель». Адже дитина перебуває у великiй емоцiйній залежностi вiд вчителя . Саме вчитель створює або не створює умови для повного розкриття потенційних можливостей дитини. Тому важко зрозуміти справжні причини та психологічні механізми неадекватної поведінки та навчальних невдач. З цією метою можуть проводитись так звані «малі педради», на яких вчителі, які працюють з дітьми, аналізують причини дезадаптації і роблять відповідні рекомендації.

Отже виявами дезадаптації в початковий період є:

- швидка втомлюваність, глибокий спад працездатності на кінець дня та тижня;
- підвищена тривожність, плаксивість;
- неадекватна поведінка;
- невміння будувати стосунки з дітьми та дорослими;
- неуспішність у навчанні.

Можемо зробити висновок, що основними причинами труднощів під час адаптації є:

1. Психофізіологічні особливості:
- слабкий тип нервової системи;
- підвищена сенситивність;
- надмірне збудження.

2. Особливості розвитку:
- не сформованість емоційно-вольової сфери;
- слабка саморегуляція поведінки.

3. Хибні методи виховання в сім’ї:
- виховання за типом – кумир в сім’ї;
- несприйняття дитини;
- батьківська вседозволеність.

Дослідження цих причин допомагає розробити програму допомоги дитині в адаптації.

Рекомендуємо проводити такі заходи:

1. Індивідуальна робота з психологом – корекційні ігри, бесіди.
2. Консультації батькам.
3. Малі педради.
4. Ігри та завдання з метою корекційно-виховної роботи.
Такий комплексний підхід дає результати: вже на кінець другої чверті дитина долає труднощі.

Коментарi